Монумент Незалежності 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДО ЕСКІЗНОГО ПРОЕКТУ ПРОСТІР МАЙДАНУ ТА ЦЕНТРАЛЬНОГО ЯДРА.

В остаточному варіанті народного художника України, скульптора Анатолія Куща монумент мали складати три нерозривно пов’язані об’єкти: на передньому плані — пам’ятник засновникам Києва. У центрі – колона з фігурою Оранти-України (загальна висота 60 метрів). Колона, наче дерево, виростає з основи, що має вигляд православного храму. У правій руці у Оранти-України гілка калини — символ національної єдності, добробуту і краси. Лівою рукою вона вказує на захід, до Європи.

              За колоною півколом планувалось спорудити Музей державності. Частиною його фасаду мала стати колонада з фігурами дванадцяти видатних державних діячів: князів Аскольда, Святослава, Володимира Хрестителя, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького, княгині Ольги, гетьманів українського козацтва Дмитра (Байди) Вишневецького, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи та президента Української народної республіки історика Михайла Грушевського.

              Проект монумента Незалежності України передбачав створення Музею державності, у колонаді фасаду якого планувалося розмістити пантеон 12 визначних діячів нашої історії.

На бічних пілонах фасаду планувалося створити масштабні рельєфи з портретними зображеннями видатних українських художників, філософів, письменників, науковців, громадських діячів, починаючи з Нестора Літописця до Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола.

              На жаль, до сьогодні Музей державності не створено. Замість нього з чиєїсь волі з’явилася друга черга торговельного центру. До речі, спочатку планувалося на місці, де знаходиться перша черга цього центру, створити підземний паркінг на кілька поверхів.

              Анатолій Кущ вірить, що монумент Незалежності буде повністю добудований, адже згідно з проектом слід звести ще Музей державності. А праворуч від колони пропонує встановити пам’ятник Небесній сотні. За його задумом, пам’яток, присвячених героям Революції Гідності має бути три: на майдані Незалежності, на місці загибелі людей на вулиці Інститутській та на Європейській площі, де виникло одне з перших зіткнень народу з «Беркутом». На місцях загибелі героїв мають бути встановлені пам’ятні знаки зі своїми іменами.

 

Анатолій КУЩ

український скульптор,

член Національної спілки художників України,

дійсний член Національної академії мистецтв України,

заслужений художник України.

 

Територія гідності.

Що таке Майдан? Це не площа в центрі Києва. Це сакральний, постійно діючий духовний центр усієї України. Символ свободи, революції, символ народовладдя та гідності українців.

Простір Майдану мусить бути максимально розкритим, щоб громада бачила себе і щоб громаду бачили керівники держави та світова спільнота. Це місце, де має бути закарбована пам’ять минулих століть, сучасних подій та де має бути місце пам’яті майбутнім подіям.

Історія сучасного Майдану почалася 1995 року, коли було оголошено перший конкурс на реконструкцію Майдану. Конкурс тривав п’ять років. Два моїх проекти отримали першу та третю премії — більш чисту перемогу тяжко собі уявити. Другу премію здобув проект О. Комаровського, родзинкою якого була пропозиція створити на Майдані музей Державності.

Майже в наказному порядку наші проекти було об’єднано. За основу взято мій проект — лауреат першої премії. Монумент композиційно складався з кількох елементів, нерозривно пов’язаних між собою. На передньому плані зліва — композиція ЗАСНОВНИКИ КИЇВСЬКОЇ РУСИ-УКРАЇНИ, в глибині — МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ, фасадом якого є колонада з пантеоном ДЕРЖАВОТВОРЦІВ, у центрі монумента колона з ОРАНТОЮ — УКРАЇНОЮ.

Пантеон поєднував у собі князівську добу, добу козаччини та Української Народної Республіки. Це — князь Аскольд, свята княгиня Ольга, Святослав Хоробрий, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, король Данило Галицький, засновник козаччини Байда Вишневецький, геніальний полководець гетьман Петро Сагайдачний, творець козацької держави України, гетьман Богдан Хмельницький, видатний політик та культурний діяч, гетьман Іван Мазепа та перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський.

По обидва боки колонади фасаду музею, на пілонах, мали бути масштабні рельєфи з портретними зображеннями духовних державотворців: від Нестора Літописця і аж до Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола.

Ідея цих рельєфів — повернення нам нашої історії, наших геніїв та героїв.

У проекті, який я подав на міжнародний конкурс, монумент доповнюється пам’ятником, що присвячується Героям Революції гідності та Небесної Сотні. Пам’ятник розташований попереду правого боку монумента, лицем до лиця із Засновниками Київської Руси-України.

Саме Революція гідності і герої Небесної Сотні та інші патріоти, які й зараз гинуть у боях з агресорами, окупантами, відстоюючи справді Незалежну Україну, — цьому присвячені Монумент Незалежності та Музей Державності, Музей Майдану.

Коли ми 2000-го почали перебудову Майдану почергово, то спочатку з’явилася ОРАНТА-УКРАЇНА, потім скульптурна композиція ЗАСНОВНИКИ КИЄВА. А коли дійшла черга будувати фасад МУЗЕЮ ДЕРЖАВНОСТІ, то фінансування раптом припинилося. Пояснювали це тим, що відсутні гроші, ще виникли питання до приміщення музею.

Тим часом готові приміщення для музею швиденько передали під торгові площі… Тобто, як тільки були готові приміщення, їм знайшли інше призначення, і фінансування реконструкції Майдану одразу припинилось.

Починаючи реконструкцію Майдану 2000 року, я свято вірив, що ми фіксуємо історію України в камені і бронзі на віки. Так би й сталось, аби монумент був завершений. Так само 2000 року планувалось, що під площею буде велика парковка… А зараз нарікають, що в центрі ніде припаркуватись!

Замість монумента во славу нашої історії, замість великих підземних парковок ми отримали базар — символ КОРУПЦІЇ та ПРОДАЖНОСТІ. Яким став Майдан — такою стала і держава! А робилось усе це під гаслом “Незалежна Україна понад усе!”

Сьогодні ми чуємо знову, що треба збудувати меморіальний комплекс на честь Революції гідності та Героїв Небесної Сотні. В якому українському серці це не відгукнеться? Оголосили конкурс і всі активні українські митці взялися до роботи.

В умовах конкурсу декларується:

Оновлення громадського простору центрального ядра міста Києва з меморіалізацією подій Революції гідності “Територія Гідності” / “TERRA DIGNITAS”.

Розвиток громадського простору на Майдані Незалежності як вічовій площі; доцільність/необхідність розташування тут об’єктів монументального мистецтва. На Території Гідності головною має бути громадська функція і функція пам’яті, бо якщо ми не будемо пам’ятати важливих моментів своєї історії, то ця історія буде повторюватися.

Ділянка конкурсного проектування розташована в історичному центрі міста, в межах охоронних зон та єдиної буферної зони ЮНЕСКО.

Майдан Незалежності, який набув ув очах громадян значення “головної громадської площі країни” — місця формування політичної нації — сьогодні є дахом величезного підземного торговельного центру та віддзеркалює ідеологію “дикого капіталізму”. Тут має постати меморіальний комплекс. У лютому 2014 року Департаментом містобудування та архітектури спільно з Національною спілкою архітекторів України було підписано “Меморандум про створення меморіального комплексу, присвяченого загиблим Героям Небесної Сотні, в м. Києві на конкурсній основі”. У квітні 2014 року Київська міська державна адміністрація спільно з Міністерством культури оголосили конкурс на створення меморіального комплексу Героям Небесної Сотні. На Майдан претендують не тільки кияни, а й будь-який українець. Це — головна столична площа. В результаті конкурсу ми маємо знайти рішення, яке задовольнить більшість населення України. Майдан — особливе місце в історії Києва. За результатами археологічних та історичних досліджень, уперше на території сучасного Майдану Незалежності масово пролилася кров в 1169 р. при захопленні міста князем Андрієм Боголюбським. Удруге тут відбулися значні бойові дії в 1240 р. — коли Київ опинився під татаро-монгольською навалою. Будь-які події новітнього часу, що теж відзначалися кровопролиттям, не оминули цієї території. Йдеться насамперед про Першу російську революцію1905—1907 рр. Під час Лютневої революції 1917 р. перші демонстрації під національними українськими прапорами також тут відбулися. Ці та інші події не були зафіксовані в міському просторі центрального ядра Києва.

Як реагувати на те, що ця територія, починаючи з ХІІ ст., була місцем найвизначніших подій країни? Ми маємо фіксувати пам’ять про них. У ХХ столітті від обох тоталітаризмів — комуністичного та нацистського — Україна втратила мільйони життів українців. За підрахунками істориків та демографів, у війнах і таборах, у боротьбі та під час Голодомору протягом усього ХХ століття Україна втратила близько 16 мільйонів населення. Більшість європейських націй після таких трагічних випробувань, з якими зіткнулася Україна, просто перестали б існувати. Сьогодні настав момент формування і сприйняття української нації як нацiї переможців. І як результат, має бути втіленою в меморіальних пам’ятних комплексах ідея непереможності України.

Пам’ять про Майдан — це відчуття самоідентифікації української нації, відчуття формування політичної нації вперше після отримання Незалежності 1991 року. Сьогодні існує величезний соціальний запит на пам’ятник, який дасть можливість відчувати гордість за свою націю. Територія Гідності має об’єднати функцію пам’яті і самоідентифікації, належності до культури, відповідальності за майбутнє нації і усвідомлення права й обов’язку його творити.

Якщо створювати пам’ятник — то героям України всіх часів і як символ підтримки тих, хто стояв на Майдані — пам’ятник єднання всієї країни. Майдан — це країна. Це — наша спільна участь у перетворенні держави на краще. Це святилище і пошанівок, данина слави і пам’яті всім, хто загинув раніше і хто гине зараз на війні, втілена мистецькими засобами на високому художньому рівні.

Тайванський проект, який переміг у цьому конкурсі, планує все навпаки. Знищити Монумент Незалежності: Оранту-Україну, засновників Київської Руси-України та Архистратига Михайла, покровителя нашого міста. З Майдану прибирається все, що нагадує РЕВОЛЮЦІЮ ГІДНОСТІ та НЕБЕСНУ СОТНЮ, все, що стало у всьому світі візитівкою Києва та РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ.

Ідея засипати Майдан щебенем та хаотично засадити деревами, спорудити міст із нізвідки в нікуди, зберегти всі скляні “парники”, згідно з цим проектом, зводить образ Майдану до погано організованого скверу спального району в якомусь заштатному містечку і є глумом над пам’яттю ГЕРОЇВ. Це — примітивний, абсолютно безграмотний проект: і в образному, і у функціональному плані. Тут уже ніщо не нагадує про події на Майдані, він перестає бути вічевим місцем. Серед безалаберного скверу зі скляними “парниками” народові ніде зібратись, людям треба буде шукати один одного серед цього бедламу. Уявіть собі телевізійну картинку з цього майдану: хаотична лісопосадка з недоречним мостом, деінде блукають люди. Протестний Майдан стає посміховиськом. А як прибирати сміття на площі та Хрещатику, засипаними щебенем? Спробуйте змести або змити! І за баченням авторів та так званого професійного жюрі, це — європейський центр міста. А хай спробують жінки пройтись по такій площі на високих підборах (я не кажу про зиму, вже влітку буде море скалічених). Перераховувати всю недолугість цього проекту можна довго. Коли читаєш пояснювальну записку до нього, то виникає враження неадекватності того, хто писав цей набір беззв’язних, беззмістовних слів. Майдан зачищається таким нахабним методом, щоб знову провести чергову реконструкцію, побудувати чергову бездарну висотку, з єдиною метою — зароб­ляння величезних грошей.

Щодо проекту номінації МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ ПОДІЙ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ТА УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, то ні про яке увічнення, меморіалізацію, пам’ять тут не йдеться. Тут ми бачимо замощену проїжджу частину вулиці ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ з виритими в ній прямокутними ямами, в які посаджені якісь червоні клени (дерево чуже, не притаманне Україні). Це, до речі, нагадує аферу з заморськими каштанами для розкрадання бюджетних коштів. Цей парковий бедлам замощує, нищить місця героїчних подій, артефакти-свідчення РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ.

Всі ці проекти просто не відповідають меморіалізації РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ, не є пам’ятником ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, не створюють ВІЧЕВОГО СЕРЕДОВИЩА. Майдан та центральне ядро міста перестають бути місцем історичної пам’яті, самоусвідомлення величі УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Під прикриттям розмов про європейськість, модерність відбувається руйнація базових цінностей нашої держави. Зверніть увагу на цікаву річ: в умовах конкурсу зазначений термін виконання реконструкції за три місяці. Жодний пам’ятник, монумент за такий час не робиться. Я виготовив багато пам’ятників і знаю, наскільки дов­гі у нас паперові процеси. Кожен документ готується по півроку. Це говорить про те, що знести все на Майдані та посадити дерева планувалося заздалегідь.

Щодо складу журі конкурсу. Треба сказати, що жоден із них не створив жодного монумента. Всі вони — хто завгодно, але не авторитетні скульптори-монументалісти, не архітектори з досвідом роботи над пам’ятниками та монументами державного масштабу, нарешті — це не Гауді чи Карбюзьє, щоб вирішувати проблеми такого державного значення, тим паче — в чужій для них країні. Вони не знають нашої історії, не розуміють її, в їхніх душах ніколи не палало нічого нашого, для них чужі наші традиції та погляди. Серед членів журі з українського боку професіоналів теж не було.

До речі, стосовно коштів: на премії переможців виділено 90000 євро, це майже три мільйони гривень, усіх грошей могло б вистачити на пам’ятник НЕБЕСНІЙ СОТНІ…

Майдан Незалежності — це не тільки центр Києва, це духовний центр України. То чому ж долю цього сакрального, найважливішого місця України вирішують лише члени журі (незрозуміло, за якими критеріями і ким вибрані) без досвіду за плечима. Проекти, ними вибрані, демонструють повну некомпетентність членів журі та організаторів конкурсу.

Спорудження пам’ятників у нашій державі — це прерогатива Міністерства культури України. Очолювати і проводити такий конкурс мало саме воно. До складу журі мали бути залучені видатні скульптори-монументалісти, архітектори з досвідом спорудження пам’ятників, Академія мистецтв України, видатні історики, мистецтвознавці, представники громадських організацій та регіональних центрів України.

Зразу після Революції гідності в інтернеті з’явилась заява Целовальника про знесення Монумента Незалежності на Майдані. Цей псевдоконкурс мусив легітимізувати цю затію і дати можливість її здійснити. Разом із цим планувалось знести і Будинок профспілок.

До речі, Будинок профспілок і сам Майдан, автором яких був Олександр Комаровський, отримали Державну Премію СРСР.

Добре, що відстояти Будинок профспілок нібито вдалось, а ось Монумент Незалежності України з Музеєм Державності-Музеєм Майдану за цієї міської влади під великою загрозою.

Але треба нагадати українофобам-целовальникам, що МОНУМЕНТ НЕЗАЛЕЖНОСТІ та МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ споруджувались згідно з постановою УРЯДУ УКРАЇНИ та УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА. Тож знести Монумент та Музей можна тільки за їхнім рішенням.

Хочу нагадати, що я є автором Монумента Незалежності, а також співавтором архітектурного рішення Майдану Незалежності. Тож зміни, які вносяться по цих об’єктах, є порушенням моїх авторських прав.

Чи це не продовження планомірного знищення пам’яток, які зберігають в собі історію та культуру України? Всі пам’ятають, як будівельна компанія самого Сергія Целовальника, головного архітектора Києва, голови ГОЛОВАПУ хотіла будувати на Андріївському Узвозі велетенський торговельний центр, задля чого руйнувався наш Український Монмарт. Не випадково його будівельна компанія називалась ЦЕЛІНА, для нього давнє наше місто — це “целіна” неорана, яку він вирішив окультурити бездарними коробками, знищивши історичний центр Києва. Потім вони взялися за Поділ — Колиску Київської Руси, за самий його центр, Контрактову площу. Взялися за знесення Гостинного Двору, руйнацію історично сформованої площі. Ні громадський рух спротиву, ні преса, ні телебачення, — ніщо не зупиняє вандалів. Ніхто не доходив до такого варварства, щоб руйнувати Софію Київську, але зараз це відбувається. Вже ЮНЕСКО зверталося до київської влади з вимогою припинити цей вандалізм, а забудова навколо Софії триває, падають опорні стіни, на стінах храму з’являються тріщини. А все тому, що у цих діячів при владі — нема ні совісті, ні розуму. Нічого, крім грошей. Я з сумом розумію, що хтось із наших високих керманичів кришує цих УКАЇНОФОБІВ, тому так нахабно і впевнено вони поводяться.

30.07.2015

www.slovoprosvity.org

Монумент з паятником ГЕРОЯМ МАЙДАНУ та НЕБЕСНІЙ СОТНІ

Оранта - Переможниця УКРАЇНА

Оранта – символ нашої незламномності.

Монумент споруджено в композиційному центрі Майдану Незалежності у Києві на честь десятиріччя незалежності України у 2001 році. Це колона, облицьована білим італійським мармуром, стоїть на постаменті у вигляді християнського храму в стилі українського бароко, прототипом якого є Брама Заборовського. На колоні стоїть статуя Оранти України — дівчини, одягненої в український національний костюм, яка тримає в руках калинову гілку. Окремі елементи скульптури — калинова гілка, орнамент на одязі й стрічки вінка покриті золотом. Маса скульптури з литої бронзи — близько 20 тонн, висота монумента — 61 метр. Як модель для статуї Берегині автор Анатолій Кущ вибрав свою дочку, художницю зі світовим ім’ям Христину Катракіс.

Цікаво, що лівою рукою Оранта вказує на захід – наш шлях до Європи. А калинову гілку – національний символ кровної єдності українців, краси та добробуту вона тримає правою рукою, три пальці якої складають трійцю, як знак звернення до Бога за покровом, благословенням та захистом.

Стилістично це суміш українського бароко та ампіру.

 

 

Засновники Київської Руси–України. КИЙ, ЩЕК, ХОРИВ і ЛИБІДЬ.

На великому камені (символізує перший камінь міста) стоїть в обладунках з мечем і щитом Кий, Щек – тримає в своїх руках плуг і Хорив – має лук зі стрілами та ріжок. Поруч з ними стоїть їх сестра. Два лебедя поряд злітають у небо. Тут необхідно зазначити, що птах лебідь з давніх часів є символом справжньої жіночої краси та вірного кохання. Згідно з традиціями та легендою, що дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість минулих літ», про заснування Києва заведено вважати, що Київ завдячує своєю появою трьом братам із племені полян — Києві, Щекові та Хоривові, й сестрі їхній Либідь. Три брати дають імена трьом горам: “І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нинізветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, від чого й прозвалася вона Хоривицею”.

КИЙ. Засновники Київської Руси–України

ЩЕК Засновники Київської Руси–України

ХОРИВ Засновники Київської Руси–України

ЛИБІДЬ. Засновники Київської Руси–України

Архангел Михаїл

Скульптура виділяється серед усіх пам’яток площі епічним виконанням, навіть дещо помпезним, розкішним. Даний монумент постає в образі архистратига з піднятим догори мечем охопленого полум’ям, в іншій руці позолочений щит. Фігура сильного, кремезного, мужнього, м’язистого чоловіка з великими розправленими крилами, у важкому довгому плащі — втілення істини захисту і боротьби добра проти зла. На юному обличчі ледь помітна посмішка, риси на диво ясні, ідеальні. Над головою зображений німб, що надає силуету ще більшу божественність. Твір виконано з безліччю дрібних деталей, стилізованих елементів в стилі барокко.

МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ Галерея державотворців

МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ Галерея державотворців з благоустроєм

МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ Галерея державотворців з благоустроєм

МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ Галерея державотворців з благоустроєм

МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ Галерея державотворців з благоустроєм

МУЗЕЙ ДЕРЖАВНОСТІ Галерея державотворців

ОЛЕГ

Легендарний київський князь варязького походження. Згідно з «Повістю минулих літ» завоював Київ, убивши місцевих правителів, варягів Аскольда і Діра, після чого промовив слова «хай буде се мати городам руським». Правив від імені малолітнього князя Ігоря, але фактично був повноправним володарем (близько 850 — 912). У 907 році згідно літописів організував грандіозний похід на Константинополь. За переказом отруєний змієм, який виліз із черепа його мертвого коня. Прозваний у літописі Віщим.

Княгиня Ольга

Княгиня київська, дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Після смерті чоловіка (осінь 944) стала регентом при малолітньому сину Святославу, і фактичною правителькою Русі у 944—964 роках. Ліквідувала древлянське племінне княжіння, упорядкувала збирання данини, організувавши по всій країні князівські погости і осередки судочинства. Підтримувала дружні стосунки із Візантією. 946 або 957 року відвідала Константинополь, де прийняла християнство. Похована за християнським звичаєм. Канонізована католицькою і православною церквами як свята Ольга.

СВЯТОСЛАВ ІГОРОВИЧ

Великий князь Київської Русі (935 – березень 972). Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в’ятичів (964 р.). Розгромив Хозарський каганат (965—968). Святослав Хоробрий бачив сенс свого життя в походах, завоюванні земель. Його вела по життю війна, яка приносила славу та вигоду. Проте князь не був підступним і перед боєм посилав гінців до ворога, із славнозвісним посланням: «Іду на Ви».

ВОЛОДИМИР —ХРЕСТИТЕЛЬ РУСІ.

Володи́мир Великий — Великий князь Київський (979—1015). Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом. Приєднав до Київської Русі землі в’ятичів, ятвягів, радимичів, білих хорватів. Воював проти булгарів, греків, вірменів, поляків, печенігів. Охрестив Русь 988 року. Встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Використовував особистий знак «тризуб». Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (978 – 1054)

Cин Володимира Великого і полоцької княжни Рогніди, Великий князь Київський, під час правління якого Русь досягла зеніту своєї могутності і стала в один ряд з найбільш потужними європейськими державами. Ярослав розширював кордони Русі, активно займався будівництвом. При ньому побудовані Золоті ворота, Храм Святої Софії. Князь також засновував і нові міста у віддалених куточках Русі, наприклад, Ярославль. Продовжив будівництво “Змійових валів”, розпочате батьком і пересунув південні кордони Русі на річку Рось. Він зміцнював міжнародний авторитет держави, сприяв розвитку освіти і мистецтва, затвердив перший юридичний документ – збірник законів «Руська Правда», створив першу школу при Софії Київській і першу бібліотеку в Києві.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

Великий князь Київський Володи́мир Все́володович (1113 – 1125), онук Ярослава Мудрого, а дідом по матері був візантійський імператор Константин ІХ Мономах. Володимир Мономах був мудрим і розважливим, політично далекоглядним державцем; самовладно правив державою; організатор успішних походів проти половців; розширив руське законодавство, додавши до нього свій «Статут». Володимир Мономах — автор видатного давньоруського літературного світського твору, вміщеного в Лаврентієвському літописі «Повчання» своїм дітям — в якому засуджувалися князівські міжусобиці й закликалося до об’єднання давньоруських земель.

Король ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ.

Правитель Галицько-Волинського князівства. Князь галицький, володимирський. Останній самостійний Великий князь Київський (1239 – 1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Король Данило (1253 -1264). Намагаючись утворити європейську антимонгольську коаліцію, сподіваючись на допомогу західних союзників, прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави.

БАЙДА ВИШНЕВЕЦЬКИЙ

Дмитро Іванович Вишневецький (1550-1563рр.) – перший історичний гетьман запорозьких козаків – належав до князівського роду Корибутовичів-Вишневецьких, що мали своїм родоначальником великого князя Литовського Гедиміна. Після смерті Вишневецький був під козацьким прізвиськом «Байда» оспіваний у народній пісні, що починається словами «В Царгороді на риночку ой, п’є Байда мед-горілочку».

Гетьман Петро САГАЙДАЧНИЙ

Петро́ (Кононович) Конаше́вич-Сагайда́чний— український полководець і політичний діяч, православний шляхтич гербу Побуг, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Меценат православних братств та опікун братських шкіл. Канонізований ПЦУ як святий у лику благовірний гетьман.

Гетьман БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.

Богда́н (Зино́вій-Богда́н) Хмельни́цький— політик, полководець і дипломат, провідник Національно-визвольних змагань 1648—1657 років, творець Української козацької держави та її перший гетьман. Гетьманство Богдана Хмельницького зумовило перелом у суспільно-політичному житті Європи, на терені якої з’явилась, хоч і ненадовго, суверенна Україна з усіма атрибутами політичної та економічної влади. Враховуючи вразливість геополітичного становища Української держави, щоб вистояти в боротьбі з Річчю Посполитою і Османською імперією, підписав з Москвою Переяславські домовленості у 1654 році, які гарантували Україні, в першу чергу, військову допомогу з боку Росії. Укладаючи договір, гетьман не передбачив стратегічної поразки від “обіймів” Москви, яка, почала вважати українські землі “своїми”, насаджуючи своїх воєвод і свої порядки, призначаючи своїх гетьманів

ІВАН МАЗЕПА.

Іван Степа́нович Мазе́па (Коледи́нський) — український військовий, політичний і державний діяч. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманства в Україні, дбав не лише про економічну та військову могутність України, а й про її культуру, про піднесення освіти, науки, мистецтва, зміцнення авторитету церкви. Спрямовував чималі кошти на церковне та цивільне будівництво в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Глухові. Фінансував будівництво Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму. Власним коштом збудував 12 нових храмів, ще 20 відреставрував, дарував церквам дорогоцінні речі (зокрема – Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають нинішні українські президенти). Відстоював інтереси українського православ’я в суперечках із верхівкою Московського патріархату. Прагнення Івана Мазепи розширити автономію Гетьманщини йшли врозріз із політикою російського царя Петра І.

ГРУШЕВСЬКИй

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917—1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897—1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894—1914), автор понад 2000 наукових праць.

Пілони

Масштабні рельєфи з портретними зображеннями духовних державотворців: від Нестора Літописця і аж до Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола. Ідея цих рельєфів — повернення нам нашої історії, наших геніїв та героїв.

Пілони

Масштабні рельєфи з портретними зображеннями духовних державотворців: від Нестора Літописця і аж до Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола. Ідея цих рельєфів — повернення нам нашої історії, наших геніїв та героїв.

ПРАПОРОНОСЦІ (три державності)

Кінні композиції «Прапороносці – Трьох Державностей»: часів Володимира Великого з гербом Київської Руси – України, прапороносці часів Богдана Хмельницького – символізуючі козацьку державу та прапороносці часів Української Народної Республіки.

Пам'ятник героям Революції Гідності та Небесній сотні